Містам потрібні шари

Багато міських парків мають типовий вигляд: високі дерева над охайно підстриженими газонами, а між ними майже нічого не росте. Нове дослідження Квінслендського університету свідчить, що такий візуально впорядкований дизайн ігнорує важливий екологічний елемент — рослинність середнього ярусу.

У дослідженні, опублікованому в журналі *BioScience*, розглядаються причини, через які чагарники та невеликі дерева заввишки приблизно від 1 до 10 метрів часто відсутні в міських громадських просторах, а також те, як їх відновлення могло б сприяти підвищенню біорізноманіття, зміцненню міських екосистем і створенню різноманітніших можливостей для дозвілля людей.

Відсутній середній ярус

Рослинність середнього ярусу — це чагарники, густі кущі та невисокі дерева, що розташовані між ґрунтовим покривом і верхнім ярусом крон дерев. За словами екологині д-рки Ніколи Сокхілл, цей ярус систематично скорочували в багатьох парках, створених під впливом англійської ландшафтної естетики, яка з XIX століття надавала перевагу відкритості й охайності.

Таке планування може виглядати впорядкованим, але з екологічного погляду воно часто є бідним.

Дрібні птахи та інші тварини часто залежать від густої рослинності, яка забезпечує їх їжею та схованкою, а також дозволяє безпечно переміщуватися територією. У містах, де забудова й розширення міської території й так скорочують площу природних оселищ, відсутність цього середнього ярусу залишає диким тваринам менше місць для пошуку їжі, укриття та пересування.

Отже, дослідники стверджують: парк може мати багато газонів і дорослих дерев, але при цьому залишатися середовищем, непридатним для повноцінного існування дикої природи.

Чому це важливо для людей

Проблема не лише в біорізноманітті. Міські зелені простори також формують повсякденний контакт людини з природою.

Понад половина населення світу зараз живе в містах, і для багатьох людей місцевий парк може бути їхньою основною щоденною зустріччю з природним середовищем. Це робить якість та складність міської рослинності дедалі важливішими.

Дослідження спирається на існуючі дані, які показують, що перебування на природі пов'язане з такими перевагами, як зниження стресу, відновлення уваги та покращення психічного благополуччя.

Щільніша посадка рослин також може зробити зелені простори більш захопливими. Замість того, щоб бачити лише відкриті газони та окремі дерева, відвідувачі можуть відчути різні текстури, висоту, середовища існування та ступінь закритості в межах одного парку.

Безпека не вимагає голих парків

Один поширений аргумент проти густих чагарників полягає в тому, що вони можуть зменшувати видимість і робити громадські простори менш безпечними.

Дослідники не пропонують заповнювати кожен парк густою рослинністю. Натомість вони пропонують стратегічну посадку рослин.

Гарне освітлення, чіткі лінії огляду та ретельний підбір видів рослин можуть дозволити більш щільним зонам співіснувати з відкритими рекреаційними просторами. Люди, які віддають перевагу газонам та широким краєвидам, все ще можуть ними користуватися, тоді як інші можуть пересуватися більш закритими, багатими на природу територіями.

Мета полягає в різноманітності, а не в заміні одного одноманітного дизайну іншим.

Місцеві рослини можуть потребувати менше догляду

Професор Річард Фуллер, співавтор дослідження, також відзначив практичну перевагу: сформовані насадження місцевих чагарників і невисоких дерев можуть потребувати менш інтенсивного догляду, ніж традиційні газони.

Газони вимагають регулярного скошування, поливу та витрат часу персоналу. Місцеві чагарники та невеликі дерева після приживлення потребують менше ресурсів, водночас підтримуючи складнішу екосистему.

Вибір видів має значення. Фуллер наголосив, що місцеві рослини часто є особливо цінними, оскільки тутешня фауна вже пристосована використовувати їх як сховище та джерело їжі.

У дослідженні як приклад великого міського парку, що успішно поєднує зони для відпочинку з великими ділянками густих чагарникових насаджень, наведено Кінгс-парк у Перті.

Не всі парки мають виглядати однаково

Однією з головних рекомендацій дослідження є відмова від сприйняття міських зелених зон як єдиної категорії дизайну.

Замість того щоб у кожному парку використовувати однакову комбінацію газонів і високих дерев, міста могли б створити мережу різноманітних просторів: відкритих майданчиків для відпочинку, затінених галявин, густо засаджених «природних притулків» і зон, орієнтованих на збереження біорізноманіття.

Сокхілл назвав це загальноміським підходом, що нагадує клаптикову мозаїку, де різні парки виконують різні екологічні та соціальні функції.

Це могло б зробити міські ландшафти стійкішими та водночас запропонувати мешканцям ширший спектр можливостей для дозвілля.

Отримані результати не означають, що відкритим газонам немає місця в містах. Вони залишаються корисними для занять спортом, зустрічей і відпочинку. Йдеться лише про те, що вони не повинні переважати в кожній зеленій зоні.

Для створення більш повноцінного міського парку може знадобитися дещо більше, ніж просто дерева й газони. Висаджуючи кущі та дерева меншого розміру, планувальники могли б створити простори, які приносили б більше користі дикій природі, були б цікавішими для людей і, в деяких випадках, простішими в догляді.