Фальшивий гепард

Генетичні дані та викопні рештки свідчать про те, що *Miracinonyx trumani* — північноамериканський хижак часів льодовикового періоду — не був родичем гепарда; він належав до лінії пум і набув схожої будови тіла в процесі еволюції.

Скам’янілості з арктичної частини Юкону також свідчать про те, що деякі популяції мали незвичний раціон, імовірно, покладаючись на таку рибу, як лосось, щоб вижити в умовах Півночі.

Хижак із назвою, що вводить в оману

Протягом десятиліть *Miracinonyx trumani* називали «американським гепардом» через довгі ноги, легку статуру та загальну схожість із сучасним гепардом. Однак нове дослідження, проведене науковцями з Каліфорнійського університету в Санта-Крус, свідчить, що ця назва не відображає точно ні еволюційної історії, ні мисливської поведінки цієї тварини.

Проаналізувавши ядерні палеогеноми та дані щодо стабільних ізотопів, дослідники встановили, що *M. trumani* був близьким родичем пуми, а не представником родини гепардів. Цей вид відокремився від лінії пум близько 2,6 мільйона років тому.

Зовнішня схожість із гепардом стала результатом еволюційної конвергенції — процесу, під час якого неспоріднені види набувають схожих фізичних ознак, стикаючись із подібними умовами довкілля. У цьому випадку струнке тіло й довгі кінцівки, ймовірно, допомагали хижакові ефективно пересуватися відкритими ландшафтами — так само, як це роблять сучасні гепарди в Африці.

Від луків до арктичних вод

Дослідження також показало, що Miracinonyx trumani займав набагато ширший ареал, ніж вважалося раніше. Дослідники розширили відомий ареал поширення виду приблизно на 20 градусів широти, показавши, що він сягав далеко в північні регіони.

У таких районах, як Вайомінг і Флорида, хижак, ймовірно, жив як мисливець-універсал у помірних луках. Він, ймовірно, переслідував наземну здобич, використовуючи швидкість і спритність.

Однак північні популяції адаптувалися до зовсім іншого середовища. Скам'янілості, знайдені на території Юкон, свідчать про те, що арктичні особини могли сильно залежати від риби, включаючи мігруючі види, такі як лосось. Це свідчить про те, що хижак був набагато гнучкішим, ніж вважали вчені раніше.

За оцінками, дорослі особини Miracinonyx trumani важили близько 150 фунтів, досягали приблизно трьох футів у висоту та мали розмір близько восьми футів від носа до хвоста. Їхні потужні передні кінцівки, можливо, допомагали їм ловити та утримувати здобич, надаючи їм мисливські здібності, що виходять за рамки простого швидкого переслідування.

Генетична адаптація до екстремальних кліматичних умов

Щоб зрозуміти, як цей вид вижив у таких різноманітних середовищах існування, дослідники проаналізували високоякісні послідовності геному зі скам'янілостей, вік яких становить від 23 000 до 31 000 років.

Генетичні дані виявили можливі адаптації, які допомогли північним популяціям впоратися з екстремальними сезонними змінами Арктики. Вчені виявили мутації, що впливають на гени, що беруть участь у регуляції циркадних ритмів, що свідчить про те, що ці хижаки, можливо, пристосувалися до незвичайних моделей постійного літнього денного світла та тривалої зимової темряви.

Дослідження також виявило унікальну сенсорну особливість. Як і інші кішки, Miracinonyx trumani не мав здатності відчувати солодкий смак, але дослідники виявили, що у досліджених котячих також були неактивні гени, пов'язані з розпізнаванням кислого смаку. Подібні сенсорні зміни можуть відбуватися у тварин з вузькоспеціалізованими дієтами.

Повільний занепад і вимирання

Це дослідження надало нові дані про причини зникнення *Miracinonyx trumani* наприкінці плейстоцену. Генетичний аналіз показав, що популяції як із Вайомінгу, так і з Юкону мали відносно низький рівень генетичного різноманіття.

Однак дослідники не виявили переконливих свідчень глибокого інбридингу чи раптового колапсу популяції. Натомість, схоже, цей вид переживав поступовий занепад протягом мільйонів років. Таке повільне скорочення чисельності могло ускладнити адаптацію хижака до змін у навколишньому середовищі.

Історія американського «гепарда» демонструє, чому про вимерлих тварин не завжди можна судити лише за зовнішнім виглядом. За цією звичною назвою ховався значно складніший хижак, що поєднував у собі риси пуми, швидкість гепарда та несподівану здатність пристосовуватися до цілковито різних умов існування.